Свідомості дзвони змовкають в безвиході днів.
Ледь чутні ще зрідка її одинокі удари.
Зелений туман у думки наші й душі засів,
І долі людські знов вершать можновладні бездари.
Тепер українське не треба, у темник його!
Ві ват олігархам! Зробили усіх нас на славу!
Смакуй пропаганду Росії, зрікайся свого!
На що нам своє?! Забирай вражий сину Державу!
Народу все байдуже. Мову на хліб не мастити,
Видовищ і хліба! Дешеві ковбаси давай!
Всмокталися міцно у мізки людей паразити…
Як скоро зберемо насіння цього урожай?!
В той час, як на сході тримають нам небо солдати,
Ми тут програємо у іншій, холодній війні.
Мовчи мій народе… Ти добре навчився мовчати…
Хоч знаю напевно болить і тобі, як мені!
