А десь світить сонце у вікна морозні,
Лишаючи промінь у змерзлих руках,
В простому ховаються речі серйозні,
Щось вічне, безцінне в тонких пелюстках.
Ми часто сміємось крізь сльози пекучі,
А хтось, обійнявши загоїть наш біль,
Ми тілом спокійні, серцями - жагучі,
Долаємо скелі життя в заметіль.
Ми часто благаємо через мовчання,
У ніжність вдягаємо душі не ті,
В кайданах тримаєм у собі кохання,
Роками страждаючи на самоті.
Ніколи не знаємо, що буде далі,
Не знаєм що буде із нами за мить,
Ми просто всі крутимо свої педалі,
Хтось їде повільно, хтось вічно спішить.
А десь світить сонце у вікна морозні,
І промінь лишає у змерзлих руках,
В простому ховаються речі серйозні,
Щось вічне, безцінне в тонких пелюстках.
***
Душевна, зворушлива лірика! 
