Серпень впав на покоси
ваговитим снопом,
вже в комору заносить
лантухи із зерном.
Не бідує родина,
не горює сім’я –
дожидається сина,
що вітає здаля.
Приспів:
А веселка на сході
В кольорах виграє:
бути гарній погоді...
На столі усе є:
і хліби, і до хліба,
і пухкий коровай...
І дівчинонька люба –
хоч сватів зазивай!
Серпень в душу лягає
збіжжям ситним, добром.
Спас витає вже в гаї…
Своїм щедрим крилом
він усіх обіймає...
На столі мед і ром,
гості йдуть з ріднокраю –
чути гам за селом.
Приспів.
Серпень риску підводить,
є талан в трударів –
святом Спас хороводить,
звієм звершень зігрів...
На порозі вже осінь,
та в душі – водограй:
серце пісню попросить –
грай, музиченько, грай!
Приспів.
11.08.2019
*********
Світлина – автора, де ота зріла пшениця,
вдалині – будинок, де мешкає сам автор.
ГАРНО ,ТЕЗКО.ЛЮДЯМ СПОДОБАЄТЬСЯ.А МЕНІ СПОДОБАВСЯ КОМЕНТАР ОЛЕНИ ГАЙ.НАВІЯЛО ТАКЕ:
НЕ ХОДИТЕ ДЕВКИ В ЛЕС
ТАМ В ЛЕСУ ГУЛЯЕТ БЕС,
ОН НЕ КУРИТ И НЕ ПЬЁТ,
ДЕВОК ЛОВИТ И ГРИБ ДАЁТ.
ДЕВКИ ДРУЖНО РАССМЕЯЛИСЬ
КТО ЗА ЧТО И ВЛЕС ПОДАЛИСЬ.
ГОВОРЯТ ЧТО СТРАШНЫЙ БЕС
УБЕЖАЛ В СОСЕДНИЙ ЛЕС.
НАШИ МИЛЫЕ ДЕВИЦЫ.
НЕ ДАЙ БОГ ИМ РАЗОЗЛИТЬСЯ
Полюбляєте Ви пісні. Ось Вам одна притча про українську пісню.
"Та й багато ж їх у нас, пісень отих…
…Попросив колись молоденький чорт нашу дівку:
— Навчи лишень мене співати.
Дівка того чорта й осідлала:
— Неси мене, каже, куди знаєш: я буду співать, а ти вчись.
Ухопилась дівка за шерсть, поніс її чорт у ліси, в чагарі, де терни, де глоди, але тільки сам обідрався, що й шерсті на ньому вже не лишилося, а дівка — ціла та все співа.
— Коли ж ти, клята душе, наспіваєшся? — питає чорт.
— Та, — каже дівка, — ще й половини не переспівала.
— Уйми лишень: там словечко, там — два.
— З пісні слова не викинеш!
Та й співала дівка, поки чорт не ґиґнув…
От скільки в нас пісень! Та ще й яких: і чорта вбити можна!"
