Без преамбули...
Блукало якось світло по світах...
Бувало скрізь – у нім була потреба:
Як гостроокий та кмітливий птах,
що в ніч спустився з зоряного неба.
І стало на землі журній світліш:
палало те, що ледве-ледве тліло...
Та не ходило виднокраєм лиш
те життєдайне і палке світило.
То ж якось зазирнуло і туди,
де ще чомусь ніколи не бувало.
та все ж знайшло і там чиїсь сліди,
що встигли вже накоїти немало!
Й спитало сонце, хто то є вони,
і чим йому життям своїм повинні…
- Хоч антиподи – дочки ж і сини,
нехай таємні, в мороці... Ми – тіні.
...Отак й живуть – мов рідні, та самі,
отак й блукають по світах – у парі:
одіті й голі, звучні і німі,
занадто світлі... й несусвітні тварі.
20.04.2019
Гарна, правдива антитеза, перевірена часом...«Згинь старе із мріями — йди нове з героями» (Павло Тичина).
Щоби побачити світло, недостатньо вийти з пітьми.
Гарна, правдива антитеза, перевірена часом...«Згинь старе із мріями — йди нове з героями» (Павло Тичина). 
Це так! Але ж не виходять... 