Торкання, ніби ненароком,
Слова, як шовк гладенькі й ніжні.
Хотілось каву, може чай з лимоном,
Удвох... ні це не натяк, дійсність.
Лише думки побігли мов мимохідь,
І сили більш нема, коли він поруч.
Я зрозуміла, це для нас безвихідь...
Так хочеться удвох зустріти сонце.
Себе боюся я з тобою віч-на-віч,
Тону в очах, в думках я забуваюсь.
І навіть натяк простий і легкий,
А я в бажаннях розчиняюсь.
Придумала... весна... чи сон наснивсь,
Такий він пристрасний... чи здалось?
Себе так стримати, щоб він не зрозумів,
Про нього мріяти лише зосталось.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828289
