Як світ оцей, як і себе, мерщій
Придумав кожний сам собі кохання.
Відчувши шепоту тяжке дихання,
Безсоння для очей у звабі мрій,
Заметушився страх сум’яттям вій.
Гріхи замолює замилування,
Біжить, себе не тямлячи, спіткання,
І нетерпіння кличе соловій.
У гості кличуть лагідно висоти.
І кожну пристрасть, як в долонях жар,
Несе він, не лякаючись бридоти,
Себе розтрачуючи без остатку.
Урешті тужить стужа, чахне сквар.
І можна знов зневіритись. Спочатку.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 6
Як гэты свет, як і сябе, хутчэй
Прыдумаў кожны сам сваё каханне.
Адчуўшы шэпту цёмнае дыханне,
Бяссонніцу спакушаных вачэй.
Страх замятаецца завеяй вей.
Грахі замольвае замілаванне,
Бяжыць, сябе не помнячы, спатканне,
I нецярпенне цвеліць салавей.
У пагасціны запрашаюць высі.
I кожны жарсць, як у далонях жар,
Нясе, не баючыся анячыся,
Сябе растрачваючы без астатку.
Урэшце тужыць сцюжа, чахне сквар.
I можна зноў ашуквацца. Спачатку.
