Частенько приїжджаю у село,
Стає порожнім кожен раз воно,
Широка вулиця травою заросла,
А колись гамірною ж бо вона була.
Дитячий безтурботний такий сміх
Дзвенів усюди й радував усіх,
Сусіди були дружні, мов рідня,
Підтримували один одного щодня.
І білопінно так цвіли сади,
Стояли яблуні і груші у ряди,
Біла шовковиця теж кликала здаля,
Старіє сад, сохне дерев гілля.
А школа хоч маленькою була,
Вміщала нас усіх-усіх вона,
Ще - мудрості навчала і добра,
Вчителювала й матінка моя.
І досі однокласники мої,
Неначе рідні сестри та брати,
Коли зустрінемось, то згадуєм оте
Дитинство безтурботне золоте.
Село моє!Прошу тебе, живи,
Щоби було приїхати куди,
Я повернусь до тебе, не журись,
Лише на карті України залишись.
Актуально та з болем, Ніло! Зникають села і сільська молодь - урбанізація робить своє зло! 
