Все вирішує доля сама,
Чомусь зводить й розводить дороги
Хоч, здається, причини нема
На важкі мовчазні епілоги.
Все вирішує доля сама
І для неї смішні наші плани,
В її серці черствіє пітьма,
Що наносити вміє лиш рани.
Все вирішує доля сама,
Людські душі для неї розвага,
Сперечатись із нею дарма
І у цьому її перевага.
Все вирішує доля сама,
Розбиває найбільш тверді скелі,
Схоче серце чиєсь полама
І залишить у ньому пустелю.
Та чи доля існує тепер?
Чи самі її створюють люди?
В візерунках із старих шпалер
Загубились чиїсь амплітуди.
