Ти, долю, щось казала стиха…
Ти щось казала?
Не мені…
Тебе турбує зло та лихо,
Що відбувається у сні.
Тобі то сумно та нужденно,
То щось ввижається у ночі.
У тій… що, мов би попіл, темна
Де чути голосИ пророчі.
Та темна ніч, немов би саван
Вкриває душу без зірок,
Або примарлива, як брама,
Що зшита з тих гнилих дошок.
Ми мовчимо та біль чекає,
Немов оглядини назначив.
Він то кричить, та ще ламає,
Чи може, мов дитина, плаче.
Лишень ті тіні поза мною,
Глумливо плескають в долоні.
Я бранець визначеної долі
Та з сивиною, що на скронях.
Чорнявий крук пророчить зустріч
Та невідомо, з ким та як.
Або людина, може покруч,
Багатий… може той бідак.
Отой що ділиться зі мною
Окрайцем хліба та водою.
Що сам, несхожий на героя,
Тягнув мене та собою.
Кричав у вічі, щоб вставав
Не смів стояти на колінах.
Та сам себе у болю крав
Та не згинався, з ним, у спинах.
