|
У замках розкошують королі,
Їхні раби бідують у халупах,
Забувши факт, що слуги, і царі,
У час свій перетворяться на трупи.
Хоч в золоті купаються царі,
У слуг - вода і хліб, і ті не вволю,
На Суд постануть мешканці землі,
Який вирішує ДУШ наших долю.
Зусилля всі направивши на те,
Щоб забаганки тіла ублажити,
Геть-чисто забуваємо про те,
Що без душі не може тіло жити.
Memento mori - це набату дзвін,
Щоб здобиччю не стати іклів смертних:
(Як для пожеж, стихій природних, війн),
Шукати порятунку щоб від смерті.
Memento mori - не потряс серця?
Факт безперечний - смерть на всіх чекає,
Невже любов відкинемо Творця,
Яку Він у Христі нам виявляє?
Нам, в круговерті всіх земних подій,
Життя чи смерть - Бог право дав обрати...
Memento mori - спонукання дій
Спасителя від пекла відшукати!
***
СПОНУКПННЯ - це потреба усвідомлена з точки зору необхідності ЗДІЙСНЕННЯ конкретних цілеспрямованих дій.
###################
Memento mori
Хоть ломятся столы у королей,
У слуг - вода и хлеб лишь, но в итоге,
Без душ тела все предадут земле,
На Суд предстанут души перед Богом.
Memento mori - - словно не для нас
Смерть чья-то - ДУШАМ Nota bene:
Для всех сословий, возрастов и рас
Закон один: грех осуждён в геенну.
С душою или без - душе решать
В земной свой срок в обители телесной,
Не водворится грешная душа
В том вечном, райском Царствии небесном.
Memento mori - стимул чтоб найти
Христа, Кто властен над грехом и смертью,
Кто может смертный грех душе простить,
И статус дать: Святого Бога - дети.
***
Memento mori - помни о смерти
Nota bene - обратить особое внимание
Стимул - побудительная причина, заинтересованность в совершении чего-н
###################
Всіх в рабство смерті кинула пиха
Чоловіки й жінки - обидві статі,
Рабами стали смерті і гріха:
Царі й холопи, жебраки й багаті,
Всіх в рабство смерті кинула пиха.
Пиха перед Творцем життя й любові -
Ігнорувати волю щоб Його,
Життя нам будувати на основі
Егоцентризму й розуму свого.
Це те життя, що ми собі обрали:
Ніби забіг до смертної межі,
В якому то з'являлись, то зникали,
Як у пустелі, щастя міражі.
Яким був намір справ, що ми робили:
Христу шукали слави, чи собі,
Христа ми споживали, чи любили,
Був статус душ чи вільних, чи рабів?
Як смертний гріх - "Творця Святого - зрадник",
Христос Своєю Кров'ю з душ не змив,
Вони гріху і смерті ще підвладні,
І Бог Свою любов в них не налив.
Бо в грішні дУші Бог не наливає
Ні Свою силу, ні любов Свою,
То ж грішні душі і не відчувають,
Ту силу щастя - вічного "люблю"!
Насильно гріх з душі Христос не змиє,
Солодший як за мед для неї гріх.
Святу чи грішну - правом володіє
Обрати суть серед земних доріг.
Бог вибір душам дав в усіх народах:
Гріха і смерті рабство, чи свобода.
***
ПИХА́ - надмірно висока думка про себе, погорда, зарозумілість
МІРАЖ - те, що не відповідає дійсності; те, що уявляється
###################
Греха и смерти рабство иль свобода
Ну, кто мы пред старухою с косою,
Выходит коль она на сенокос?
Чтобы не стать нам скошенной травою,
Смерть принял за наш смертный грех - Христос.
Ведь Он из рабства кровожадной смерти
Ценою жизни души Искупил,
Чтоб подарить им статус - "Божьи дети",
Грех смертный в покаянии простив.
Хоть выкупил из рабства, но не может
Христос насильно души уводить,
И силой заставлять их жить по - Божьи:
Творца и сотворённых Им - любить.
Он душам выбор дал под небосводом:
Греха и смерти рабство иль свобода!
####################
Но не последнее слово за смертью
Первый подснежник и яблони цвет,
Пишется стих и мелодия льётся,
Словно дитя, появилась на свет
Та, что в природе весною зовётся.
Лето, уверено в силе своей,
Сменит весну, чтоб себе воцариться,
Даст нам плоды и садов, и полей,
Осень внезапно к нему постучится.
Август почувствует осени стук,
И загрустит, что закончилось лето,
Лес пожелтевший, и скошенный луг
Скажут: возврата к ушедшему нету.
Осень постелет на землю ковёр,
Сотканный ею из листьев опавших,
Ну, а зима подкрадётся, как вор,
Самою сильною вмиг оказавшись.
Осень уснёт под покровом зимы,
Ну, а весна землю к жизни пробудит,
Так, вот, в природе, а как же все мы,
После смертельной зимы, что же будет?
Кто же замёрзшее древо весной
Вновь оживляет цвести, плодоносить?
Это под силу любви лишь святой -
Божьей, бессмертной, что жизнь нам приносит!
Холодом веет от смерти - зимы,
Но не последнее слово за нею,
Если Христу будем верными мы,
Дар вечной жизни Он дать нам сумеет!
Он вместо нас на крест смерти взошёл,
ДАР вечной жизни для нас добывая,
Чтоб согласились прощённой душой
Жить по Законам Создателя рая!
ID:
785662
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.04.2018 13:40:46
© дата внесення змiн: 12.10.2024 19:40:58
автор: Ведомая любовью
Вкажіть причину вашої скарги
|
Искренне желаю себе и всем воцарить в сердце Имеющего Силу Воскресения!
Молодец! 
5/5
