Здається, в тобі лиш /без ліку/ моя потреба.
Тримає безодня, в долонях - окраєць неба.
Впущу - розлетиться на друзки вчорашнє літо,
А те, що прийде, не зуміє мене зігріти.
Тому не впускаю свічадо з перлин розлуки,
Де пам'ять домашньою кішкою лиже руки
Холодні, як сніг, що на землю приліг не впору.
І цокотом стрілок годинник мені говорить:
"За....". Будь мені. Будь мені! Будь у мені.../за щастя/...
Нехай ні тузів, ні шестірок нема під масть, я
Їх не шукаю. Для мене і того вдоста,
Що подих нагадує вперто твою лиш постать.
Що ночі світліші за ранки, а дні, як ночі,
І замість доріг тільки курява від обочин.
Від себе втекти б. На перонах чужих вокзалів
Маршрути зриваються, взявши акорд печалі.
Гортаю секунди й листи, що летять в нікуди,
Тумани, де вічність в собі горизонти губить,
І плетиво втрачених слів в павутинні вулиць,
Якими бродили /рука у руці/ й не забулись...
Красива лірика! 
