Привіт! Ти як там?
Знаєш … смуток…
На часі, роздуми… питання
Все більш не мова, більш волання
Так крають по серцю думки
Та що про мене… як там ти?
А, в мене, тільки-но розмови
Товчемось, мов вода, у ступі
З самим собою перемови
Думки не тихі зараз, люті.
Ото ж воно, що ми мов рідні,
Думки твої, знов родичались
З моїми, мов би глас єдиний.
Вони то каялись, то крались,
Або в дугу згинали спини.
Та-а-а, розумієш, все наука…
Нас, по науці, в морду б’ють
Або на паперті женуть
Та віддають у дань розпуки.
Данина, це… платня безмежна
Але за що? Що за полова?
За те що вів необережно
Свої слова, свою розмову .
За те, що смів казати правду
За що тягнули до хреста.
Вони кричать, що правда… завтра
Але… пробачте, вже не та.
Що різна є… кому яку?
Кому гламурну, всю із шовку
Кому мотузку та на шию
Комусь потрібна ще «верёвка».
Отак плетемОсь… хто та як
Вже пообжерлися свободи
Та правлять нам кум… свояк,
Обранці, ті що із «народу.»
