Зима вдягнула сосни в білі плаття.
Я чую пісню лісу Закарпаття...
Гірський струмок підстрибує граційно,
А вітер спить, дитинно так, спокійно.
Хай спить. Мабуть набігався й втомився.
Знайшов собі для сну таємне місце
Й сховався, ніби втік від всього світу.
Боюсь його і подихом збудити.
Боюсь злякати цю ранкову тишу,
Де знов душа наповнюється віршем, -
Словами й кроком. Саме в ці хвилини
Народжується сонечко невинне.
Промінчики гуляють поміж гіллям,
А сніг летить - кружляє елегійно...
Красу цю не любити - не можливо,
Коли душі так радісно й щасливо...
І хочеться це все запам'ятати!..
І хочеться це все намалювати:
Цю казку закарпатську білосніжну,
Цей ранок незабутній дивовижний.
Зими неперевершена картина
Залишиться в мені і на світлинах...
Напомнила ты мне мою прошлогоднюю поездку у далеке Закарпаття )) Там в горах в апреле месяце еще была зима... и красота неописуемая а внизу - весна полным ходом.
Ленусь, наслаждайся красотой и воплощай ее в замечательные стихи!
чувствуется, что слагая автор душу отдавал строке, а женская нежность отданная жизни всегда рождает дитя... или стихи. спасибо, женщине-матери, т.е. Вам, Леночка. и пусть такое утро повторяется многократно.
А таки так - картина неперевершена,вірш - прекрасний!!! ...і все це не можливо не любити!!!Радію разом з Вами,Лєночка,творіть,пишіть,малюйте !!!Нехай цей дивовижний ранок відгукнеться в дивовижних віршах!!!І ще багато-багато нехай буде всього дивовижного в житті!!!Щасти в усьому!!!
Не віриться, Олено, що лише зараз Ваша "душа наповнюється віршем". Мені здавалося, що у Вас вже за цей час всі шухдядки їми наповнилися, тільки публікувати не було часу. Ви точно від читачів їх не приховуєте ? Радий бачити Вас .