Небо падало з гір, божеволіло пекло- ричало,
Як ти, кате, посмів? Безневинне дитя, зло вбивало,
Незахищене тіло, лягло на чорнезну бруківку,
Мак червоний зацвів, посивіла в матусі голівка.
Що ти думав тоді, незахищений янголе Божий?
Вічно ліг до землі- затуманений світ, весь негожий,
Погляд млосно застиг- свічка тихо по тобі ридала,
Не кохав, бо не встиг... і вона, все тобі не сказала.
Не сказала- "Люблю", білий янголе в ясному небі,
Лиш молитву молю- куля стежку топтала до тебе,
Затуманився світ, замикають сніги сині очі,
Твій сумний заповіт, хто ж бо, милий, тобі напророчив.
Ти до волі ішов, без щита, без єдиної зброї,
Тихо вітер казав- "Не вмирають, мій Боже, Герої"!
А ти жити хотів, та закриті дороги зворотні,
Кат стріляв на преціл, смерть вела до Небесної Сотні.
Небо падало з гір, божеволіло пекло- ричало,
Як ти, кате, посмів? Безневинне дитя, зло вбивало,
Незахищене тіло, лягло на чорнезну бруківку,
Мак червоний зацвів, посивіла в матусі голівка.
(С) Леся Утриско
