Порожні вулиці, засніжені будинки
Хто сказав що душа не вміє плакати
Чому між нами зараз тільки відстань
Стіна, котру нічим не пробити
Розтерта туш і холодна самотність
В мертвій тиші не почуєш більше
Так тобі потрібного слова – кохаю
Усе в світі це лише випадковість
Порожні душі, холодні погляди
Що зміниться завтра від помилки
Чому між нами відстань вічності
А зустрічні погляди наче вовки
Знищені спогади, залиті фарбою
Чорної, нічної непрозорості
І ти більше ніколи не почуєш
Від уже так бажаного – кохаю
Висихатимуть наче краплини дощу
На асфальті
Твої спогади у глибокій пам’яті ночі
Падати й вставати вкотре ти будеш
У полоні
Пристрасті і гіркої долі самотності
І навіть смерть так колючої троянди
Не змінить нічого у холодному ліжку
Тиша буває так бажана і так вбивча
Змінюючи у далеких світах коханку
Холодні стіни й темні коридори часу…
Как-то ознобно, однако... 
