Летять кілометри невпинно...
І хто би подумати зміг -
Ти гониш легенько машину
Сплетінням донецьких доріг.
Забуті проспекти столичні
І сяйво неону навкруг,
Для тебе свята новорічні
Настануть не в колі подруг.
Біноклі, приціли зенітні -
Не зовсім жіночий вантаж.
І в двадцять на юній, тендітній
Не в розмір лежить камуфляж.
Доросла, гарненька і сміла,
Для когось лиш тільки одна,
Ти впевнено вибір зробила,
Коли розгорілась війна.
Не місце розвагам і модам,
Коли покривалом густим,
Над кров'ю стікаючим Сходом,
Чорніє тротиловий дим.
Для тебе - студентки ще вчора -
Стрічати святкове число
В дорозі, з нагрітим мотором,
Сьогодні не вперше було.
Крутили сніжинки свій танок,
Хрустів під колесами лід.
Позаду - столичний світанок,
У фарах - темніючий Схід.
І в вечір останній грудневий,
Прийнявши безцінний вантаж,
Тебе на ура, королеву,
Прокурений стріне бліндаж.
Видишь... Кто в что вкладывает душу, про то и стихи получаются...Но всё таки тот стих не об охоте... То о нашей войне. Все мужики это поняли, а вот женщины, похоже, нет. Это я просто о разнице в мужском и женскрм мышлении. Не сердись, Любаша, ты же знаешь что я тебя уважаю. Зх, присесть бы на хуторе!!! Где то от того ЗИСа недалече. Ох, да... Я ж его на металлолом сдал!
