* * *
Така чудова ніч... Аж біла...
І де-не-де сніжинки пролітали.
А я тихенько мерзла і терпіла,
Бо наша такса погуляти захотіла
І віддала мене безсонню напоталу.
* * *
Безсоння... в мене... дивно... з чого б це...
Люблю... люблю поспати, зрання не підіймеш.
Тягну з клубочка за слівцем слівце,
А проклятущий сон не відкрива обійми.
* * *
Я вже й заснула б, та годинник час
Невтомно і безжалісно снує.
Мов Хронос всіх зібрав у човен нас,
Ми в спротиві, та він пряде своє.
* * *
Якісь тяжкі, надболісні, думки...
Осінній сплін, чи як його назвати,
Встромляє в душу смуток, мов голки,
І не дає мені ночами спати.
* * *
Та хай вам грець, і сплін, і сум, й безсоння,
Я знаю тих, хто може це зломити,
Архангел Михаїл і війська сонми
Напоготові, лиш почни молитись.
* * *
За ніччю ранок, а за ранком день...
Хоч сонце хмари щільно заховали.
Та гороб'ячий хор співа пісень,
А двірники гребуть листків завали.
* * *
І я... тружуся, щоби смуток побороти,
Навіяний осінніми дощами.
Пишу рядки і... відшліфовую звороти,
Щоб посміятись над собою з вами.
* * *
і маю надію, що не тільки мені цієї ночі буде солодко 
Нема з чого сміятись! 
Осень... 
