Моя любове, я до тебе лину
На крилах мрій, що виткали слова,
Через роки між журавлиним клином
Пташиною я буду пропливать.
Не розгублю в польоті свої сили,
Хай виллються у світлі почуття,
Котрі б вогонь надій не загасили,
Щоб не сіріло маревом життя.
Моя любове, виткана із квітів,
У краплях-кришталях ранкових рос,
Давно вже на крилі своєму діти,
А ти жива і в спеку, і в мороз.
Я запрошу весну у свою душу,
Позичу в сонця віри і тепла,
Любов мою ніщо вже не задушить,
Якою б доля в мене не була.
20.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дуже яскраво звучить. Дiйсно, хоч у життi i неприемних моментiв завжди вистачае, та на них не варто зациклюватися.
Тiльки от у вас у 8 рядку - та марево якось не завжди сiрого кольору бувае, воно може рiзного забарвлення набувати. Може вам тут слово "сiрiло" замiнити на "ставало" - "Щоб не ставало маревом життя".