- Ангел… Мій янголе, знаєш, як холодно
Знати, що в Всесвіті я йду одна.
- Друже мій, друже мій, зимно і холодно,
Бо в твоїм серці стомилась весна.
Очі прикрий свої, чуєш, як лагідно
В вікнах співає небесна вуаль.
І відпусти у сни тривоги гамірні,
Просто поринь у зорину кришталь.
- Знаю, мій янголе, казка повз мене літа.
В клопотах денності, нестримності.
Але цей світ такий великий! Я одна.
Боюсь не витримати плинності.
- Чуєш? Вдихни цей світ! Відпусти тривогу.
Постій, повідчувай… Ти тут. І не одна.
Подякуй за підтримку Богу
Від близьких серцю. В тебе є вони і я.
І навіть, якщо скаже цілий світ,
Що все паде у тебе й ти нікчемна,
Тебе не досягне цей лід,
Бо ти будуєш свій фундамент вперто.
- Мій янголе, ти будеш поряд?
- Я завжди поряд, слухайся себе.
Холодна річка я й тепло прибоїв моря.
Віра собі стійка мене знайде.
Сонячним поглядом, вітряним протягом
Я огортатиму довгий твій шлях,
А в необхідності стану я потягом
В мрії, що світяться в твоїх очах.
- Дякую, янголе, буду все ж вірити,
Що у цей потяг колись я зайду.
- Люблячи глянь у вись очима смілими,
Ти, дорога моя, вже на шляху.