Пустий день знов і знов заповнює світ,
А я блукаю і сенс свого життя шукаю.
Побачив би хтось життя моїми очима,
Зрозумів би, що навколо тінь і зло всіх поїдає.
Щось кожного дня, щось приносить у міста,
Навколо давно вже не хороша пора.
Чорні ворони на крилах принесли солодку смерть,
Життя вирвалось з грудей і помчало в пекло.
Там горить і кричить, але ніхто його не чує,
Всі його затоптали і так часто зневажали.
Очі безмежності й пустоти тьму поглинають,
А губи рідну ще теплу кров відчувають.
Там в пустоті і в вогні життя бореться й страждає,
Кращої долі для себе і понівеченого тіла шукає.
Воно вийшло на поле битви з сторожами пекла,
Там блиск мечів, гори кісток і океани терпкої крові.
Ще десь чути крики загублених, нещасних життів,
Відчутний запах страху, ненависті й болючої смерті.
День за днем, рік за роком, а воно все бореться,
Океани крові засихають, а воно ще втікає.
Десь глибоко в серці надія на кращу долю процвітає,
Промінчик сонця в жорстокій пітьмі шукає.
Знає, що прийде час відімкнути ворота пекла,
І навколо буде ще краща, світла пора.
Світлий день по мечі чистою сльозою стікає,
Темні спогади своєю чистотою омиває.
Ще з народження в серці велика віра панувала,
Вона життя зневірене й покалічене врятувала.
Щось світле, добре й величне тьму прогнало,
І краще життя в світі десь знову настало.
