Як тільки пригрівало весняне сонечко і з"являлися перші проталини, ми
з друзями вирушали до лісу.Там в долині біля лісового озеречка росла
розлога стара верба.Ми усі її називали кривою.Мабуть тому, що гілля
нахилялося аж до землі, а один великий відросток стовбура був низько-
низько у вигляді гойдалки.Ми сідали на нього відпочивати,коли втомлюва-
лися,находившись стежками весняного лісу.
А ще що нас приваблювало тут, це широка галявина,де першими з"являлися ніжні підсніжники. Їх було так багато,що вони білим килимом
вкривали всю землю.Ми ступали поміж них дуже обережно,щоб не насту-
пити на голівки тендітних перших квітів.Зривали по кілька,щоб принести
додому,але ніхто не насмілювався рвати їх з корінням-цибулинкою.Якщо
ненароком і висмикувалися із вологого грунту,то ми садили їх назад.Добре
пам"ятали настанови старших: якщо кожен вирве хоча б по одній цибулинці,то через кілька років не стане на нашій улюбленій галявині
жодної біленької весняної квіточки.А цього дуже не хотілося.
Приходили ми сюди й пізніше.Коли на зміну підсніжникам з"являвся ряст.
Його червоні,рожеві,бузкові та білі квіточки нахиляли свої пелюсточки
один до одного,ніби про щось таємниче перешіптувалися.І п"янкий аромат
медунки вітерець розносив далеко-далеко.Ми брали кілька іі пелюсточків
і насолоджувались приємним смаком,ніби справжнім медом.
Влітку теж бували на цій галявині частенько.Сиділи на вербовій гойдалці,
комфортно почуваючи себе в холодочку зеленого намету,який утворювався з листочків верби.А ще збирали суниці,що визирали з-під
зелених капелюшків.Їхні кругленькі личка засмагали на сонечку і аж
просилися до рота.
Посеред озерця на чистому плесі плавали дикі качки.Ближче до берега
звивали гніздечка куріпки.Вони уже так до нас звикли,що й не боялися,
не ховались,а вільно почувалися на своїй території.
Бувало,що ми збирали при березі ряску для домашньої птиці.А коли наші
каченята підростали,ми вигонили їх поплавати на лісове озерце.Адже
мешкали поруч з лісом.
Одного разу трапилась навіть така чудасія.Висиджувала у нас вдома качка каченят.І одне серед них виявилося малесеньке та чорненьке.А
коли підросло,ми побачили,що воно дуже схоже на дике.То,звичайно
був результат прогулянки наших качок по лісовому озеречку.
Восени на лісовій галявині біля кривої верби теж краса неймовірна.
Її листочки жовтіли,падали додолу,вкриваючи жовтим килимом землю.А
неподалік,прикриті багряним листом,на пеньках красувалися темними
капелюшками товстоногі опеньки.Не можна було їх минути й не запросити до кошика.
Лише взимку ми не навідувалися сюди.Але з нетерпінням чекали весни,щоб чимскоріш бігти до улюбленої лісової галявини,яка гостинно
зустрічала нас,стелячи під ноги білий рушничок,розшитий підсніжниками.
А стара крива верба знову колихала наше безтурботне дитинство на
своїй зручній гойдалці.І все починалося спочатку.
Як чудово! А в нас така верба росла над ставом! Все це було! і перші квіти, солодка медунка! А взимку ми ковзались на льоду і гойдались на вербі! Все таке яскраве в пам"яті! Дякую за спогади дитинства!
Все це було! і перші квіти, солодка медунка! А взимку ми ковзались на льоду і гойдались на вербі! Все таке яскраве в пам"яті! Дякую за спогади дитинства! 
