Мої вірші воюють у Криму.
Розвінчують російського тирана.
Ви скажете, потрібно це кому?
Тим, хто живу у серці має рану.
І хто давно вже виріс із раба
Й навчився жити під крилом у волі,
У кому поселилася журба,
Та мрія ще жива про світлу долю.
І не лише для себе – для дітей,
Онуків, правнуків, для Криму-України,
Хто вірить, що майбутнє те гряде –
Й закінчиться доба війни-руїни.
Мої вірші не тільки у Криму,
Але й на сході, в вогнянім Донбасі.
Пишу я їх невтомно ще й тому,
Щоби відкрити очі бідоласі,
Котрий повірив у «Російський мир»,
Мовляв, його це історичні браття.
Без України «Мир» той утомивсь
І запалив війни жарке багаття.
Людей лишив уласного кутка,
Розбив дороги, школи і… надії.
Як не влаштовує вас доля отака,
Берімося за зброю і до діла:
Всю наволоч, гнилу, відкиньмо геть;
Не личить нам стояти на колінах.
Шахтар ти, робітник, інтелігент,
В руках, у наших, доля України!
17.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).