Коли попереду бачиш лиш прірву,
Забуваєш про всяку віру.
Здається, повсюди лиш порожнеча
І, що нас врятує ,то тільки втеча.
Коли забуваєш смаки насолоди,
І відібрали чуття в нас свободи,
А всередині наче все тліє,
Лиш промінь тепла твій - єдине що гріє.
Коли заблукали в густому лісі,
І все однакове перед очима,
А доля, здається, забирає тебе ,
І вибиратись з нього, ми мусим окремо.
А ще нещодавно було про що мріять,
І було нам про що сміятись
Перебували в постійній екзальтації,
Була в нас з тобою своя реальність
Ми наче діти невпинно раділи
Ділились теплом своїм з усім світом.
Ми шаленіли й життя так любили,
Нам заздрили навіть й хотіли спинити.
Ми вибирались ,вбирались і йшли.
Неважливо куди ,ми ж разом були
Блукали по місту вкрите туманом,
Або сиділи в місцевому барі.
І все мов було під нашим крилом,
І всюди було у нас тільки добро,
Доки не стався той перелом,
Коли самі в наш світ принесли ми зло.
