***

Коли  попереду  бачиш  лиш  прірву,
Забуваєш  про  всяку  віру.  
Здається,  повсюди  лиш  порожнеча
І,  що  нас  врятує  ,то  тільки  втеча.  

Коли  забуваєш  смаки  насолоди,
І  відібрали    чуття  в  нас  свободи,  
А  всередині  наче  все  тліє,
Лиш  промінь  тепла  твій  -    єдине  що  гріє.  

Коли  заблукали  в  густому  лісі,
І  все  однакове  перед  очима,
А  доля,  здається,  забирає  тебе  ,
І  вибиратись  з  нього,  ми  мусим  окремо.    

А  ще  нещодавно  було  про  що  мріять,
І  було  нам  про  що  сміятись  
Перебували  в  постійній  екзальтації,
Була  в  нас  з  тобою  своя  реальність  


Ми  наче  діти  невпинно  раділи  
Ділились  теплом  своїм  з  усім  світом.  
Ми  шаленіли  й  життя  так  любили,
Нам  заздрили  навіть  й  хотіли  спинити.  

Ми  вибирались  ,вбирались  і  йшли.  
Неважливо  куди  ,ми  ж    разом  були  
Блукали  по  місту    вкрите  туманом,  
Або  сиділи  в  місцевому  барі.  

І  все  мов  було  під  нашим  крилом,
І  всюди  було  у  нас  тільки  добро,
Доки  не  стався  той  перелом,  
Коли  самі  в  наш  світ  принесли  ми  зло.  


 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2016
автор: ліна ворон