Того, що зроблено не повернеш назад,
Розбитого не склеєш, загубленого– не знайдеш.
Не згадуй вкотре наш останній листопад,
Як сніг почне іти, так ти підеш...
Гіркий, та все ж солодкий подарунок– спогад,
Болить до крику, та все ж манить ясно.
Не згадуй дотики, не згадуй ніжний погляд,
Мабуть з'явилася я досить так не вчасно.
Цей перший сніг, для кожного він свій,
Так ніжно, терпко, прохолодно йде.
Якийсь нарешті ж з перших буде твій?
Колись тебе він все ж таки знайде.
Того, що зроблено не повернеш назад,
В скількох очах ти вкотре пропадаєш?
Не згадуй наш останній листопад!
Як сніг почне іти, так ти підеш...
