Серед сірих краплинок будніх,
Заховалася я поміж тіней...
Силуети емоцій відсутніх
Чомусь хочу знайти самостійно...
По вечірній бруківці змокрілій,
Контур постатей лиш пролинає...
Де поділися сонця створіння?
Де сховалися? місто не сяє...
Ковзає погляд по обличчях байдужих,
Щастя і радість забились і тужать...
Думала це лиш на сцені у казці...
Та люди вже звикли жити у масці
У душі живе сум,вечір знову самотній...
Моя меланхолія-часу відлік зворотній...
Мимо сотні людей,вічні сірі сплетіння,
Погас відблиск в очах - масове невезіння?
А чи варто самій зберігати прекрасне?
Спалахують свічкою спогади власні...
Та я не шукаю притулку без віри,
Мій контур засвічу дірявий та щирий
Не варто ховатись в буденну масовку
Є завжди що змінить тупу обстановку
Зніміть маски з облич,вони вас не нервують?
І відвертість включіть,копій тут не цінують!
Засвітись всім назло та май вперто надію,
Стань сонцем!для інших будь завжди за мрію..)