Я ненормальна, божевільна
В ілюзії своїх же мрій.
Шукаю за́мки незгасимих,
Неписаних іще надій.
Я точно марю, лихоманю.
О, скільки ще мені терпіть
Свої бридкі, терпкі омани,
Свою набридливую хіть.
Я не живу, я вже існую.
Творю собі нові світи.
Я там живу,
В них галасую.
Мене нема серед чужих.
Я вже давно пропала — вкрали,
Гірким, холодним, впалим днем,
Мої ілюзії—корали,
І божевілля з тим вогнем.
