Сніг у жовтні. Метеее... мов уперше. Проганя заметіль у домівки знадвору людей. Огортає морозною свіііжістю. Дииише... Подаруй мені спогад, сховай у букет орхідей! Зачудовано в осінь крізь шибку дивлюся. Час минає так хутко... Природі спочити пора. Я тобі ніжно-білим бутоном наснюся.... Стільки світла, тепла у глибинах нутра. — Я з тобою ділюся! Тримай! Не шкода! На! Візьми мою руку! І стисни міцніше! Нехай стихшить годинник секундної стрілки ходу ! Навіть дихай, молююю, якомога тихіііше! Не злякай ненароком химерного сну! Тільки погляд уміє тааак говорити! В нас, на жаль, окрім нього нічого нема... Але цього достатньо, аби відпустити! І навчитись прощати. Примар зокрема. © Інга Хухра
ID: 696116 Рубрика: Поезія, Лірика кохання дата надходження: 22.10.2016 23:16:53 © дата внесення змiн: 10.01.2017 23:24:34 автор: Інга Хухра
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie