Сніг у жовтні. Метеее... мов уперше.
Проганя заметіль у домівки знадвору людей.
Огортає морозною свіііжістю. Дииише...
Подаруй мені спогад, сховай у букет орхідей!
Зачудовано в осінь крізь шибку дивлюся.
Час минає так хутко... Природі спочити пора.
Я тобі ніжно-білим бутоном наснюся....
Стільки світла, тепла у глибинах нутра. —
Я з тобою ділюся! Тримай! Не шкода!
На! Візьми мою руку! І стисни міцніше!
Нехай стихшить годинник секундної стрілки ходу !
Навіть дихай, молююю, якомога тихіііше!
Не злякай ненароком химерного сну!
Тільки погляд уміє тааак говорити!
В нас, на жаль, окрім нього нічого нема...
Але цього достатньо, аби відпустити!
І навчитись прощати. Примар зокрема.
© Інга Хухра
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2016
автор: Інга Хухра