На смерть Павла Шеремета
Білі,
білі,
білі.
білі,
птахи
Високо у небо здійнялись,
Із собою правду, мов на плаху
Всю любов до скону – не до краху,
Піднесли в захмарно-білу вись…
А внизу зостались чорні круки –
Шкаріддю ж були бо зайняті:
Що їм біле?.. Їхні чорні руки
Рвали все – і терени, і бруки…
Словом, круки то були ще ті!
Ну а білим зверху було видно,
Й круків стали ті усовіщать…
Крукам же ні гич було не стидно –
Для них білі – то було лиш бидло.
В білих крукам краще б пострілять!
…Не стріляй у птаха, чорний круче,
Не ламай калину на зело…
В силі колективній і рішучій
Наша лють незламна і кипуча
Подолає й ваше, круки, зло
Точно ви вiдзначили, що чорних крукiв з'являеться все бiльше й бiльше, все важче iм протистояти. До речi, кажуть, що його справжне прiзвище було не Шеремет, а Шарамет, вiн же бiлорус за походженням. Мiж iншим, назва вашого вiрша чимось перегукуеться з назвою твору бiлоруського письменника Володимира Короткевича "Дике полювання короля Стаха".
Наша міць незламна і могуча
