І сонце сходило в безодні…
Ти не прийшла в вечірній час.
Олександр Олесь
----------------------------------------------
Якщо колись відчую: полюбила,
Спахне на небі знов ясна зоря.
Зроблю, щоби не тліла, а горіла.
Проміння, щоб ясніші янтаря.
І душу ніжним вогником, щоб гріла.
Щоб не пустий душі був оцей зліт.
Ясніше всіх на небі, щоб зоріла.
Як квітка весняна, як первоцвіт.
Від погляду мурашки, щоб по тілу.
І знову захотілося так жить.
І цю любов, нехай вже запізнілу...
Я зможу дорожити кожну мить.
Повірю в того, хто в моєму серці,
Відчувши, дотик рідної душі.
І разом ми підемо по веселці,
Що теплі дарували нам дощі...
Чудово, Надієчко! Хоча з запізненням, вибач, та зі Святом тебе!
"Від погляду мурашки, щоб по тілу.
І знову захотілося так жить.
І цю любов, нехай вже запізнілу...
Я зможу дорожити кожну мить."
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олічка. Я тебе теж вітаю і бажаю тобі всього-всього хорошого в житті! Просто будь щасливою, багатою, любимою!
Чудово, Надієчко! Хоча з запізненням, вибач, та зі Святом тебе! 
