Пам'яті жертв голодомору...
Плаче свічка на моїм вікні...
Мовчки котить сльози своїм тілом...
І гарячим воском у мені -
Пам'яті жарина розпашіла...
Вогник віддзеркалився у склі...
Моторошно...холодно...і страшно...
Ніби десь там, у нічній імлі
Очі світять смерті сіромашні...
І хрести...хрести...кругом хрести...
Де-не-де ще бродять люди-тіні...
Вже немає сили віднести
Дитятко, заснуле в домовині...
... Щось болить і плаче у мені...
Вогник ріже серце, ніби бритва -
Плаче свічка на моїм вікні,
Встромлена в пшеницю, як в молитву...
ти і справді донька цього нарду, що зазнв такої кари від московської звірини-нелюдів, донька добра серцем, з любов"ю і пам"яттю до свого...
як же по-нардноиу, від глибин душі і правди, пам"яті і болю незгасимого сказала!
добре до тебе приходити, Любове, і щоб совість не заснула, і щоб душа зігрілася
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я намагаюся такою бути... Хоча мені ще вчитися і вчитися у де-кого...
Дякую на добрім слові!
Плачуть і всі нормальні люди...Тільки нелюді до цього часу верещать :"Не було ніякого голодомору і геноциду!" Чи чудо, Любаша!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я пам'ятаю й досі той стан, коли нам у школі вперше розповіли про голодомор... Це був переворот мого дитячого світу...
Дякую, що завітали, Сергію Анатолійовичу!
Чи чудо, Любаша! 
