Як тільки трохи звечоріє,
З ставу підніметься туман
І небо зразу потемніє,..
Тебе обніму я за стан...
....................................
... Як під тобою пахне м'ята,
Від тіла йде терпкий напій...
Для нас настало вище свято -
Я чую тільки подих твій...
Уже упав притихлий вітер,
Не чути навіть цвіркунів...
Лише колишеться твій світер
І тихий шепіт - ..."ти хотів..."
І тільки місяць вийшов з хмари
В саду почались чудеса...
Розсипав блазень свої чари,
А наші мрії - в небеса...
и за вуалью темной сетки
сверкнли искры-огоньки
сосед целуется с соседкой
жена стирает, блин,носки... /простите за иронию,стих чудесны,конечно,но,вот в голову пришло))/
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, які чудеса!?. Не сподівався! Бо саме цей вірш народився, п. Ольго, від читання Ваших віршів... Хоч Ви свої вірші в більшості пишете на російській, а мої враження вилились на українській, я думаю, що це не має значення. Просто захотілось виразити Ваші "страдания" в більш романтичній та ніжнішій формі. І хоч вірш довгий час пролежав на "творчій" полиці, я все таки вирішив виложити його для читача. І сталось чудо! Ви перша відкликнулись на ці рядки... Тим більше з такою цікавою інтерпретацією...
Я радий, що вірш визвав в Вас натхнення!
Творчого Вам польту!..