* * *
Ти не Орфей
і не у пеклі
та
як у пісні:
сьогодні дощ
і ми не бачились
тисячу років
останній автобус
заплакані шиби:
”Добрий вечір…”
дощ
і тиша
і ти
не знаєш
що відповісти
мнеш в долонях
вогку парасолю
ти так довго
не озирався
бо Еврідіка
хитала поруч
стегнами
але не згадуй
спогади
стрягнуть
криком у горлі:
”Дай мені дихати !”
ти єдиний
один – чоловік
я – остання
залишена жінка
пам’ятаю
як із раю
йшла вигнанкою
з яблуком в серці
не надкушеним
і не взятим
з моїх рук
той автобус
того вечора
та безсніжна
без-ніж-на
рана
- Не побачимось !..
- Не пробачимось !..
розвергалось
роз бивалось
роз тікалось
забувалось
не відрікайся
не від рі кайся
тисячі
сотні
мільйони
років
чи півроку ?
не від рі
кайся…
…ми зустрілися
випадково
останній автобус
і, як у пісні,
дощ…
