Життя це кіно,
в якому не страшно.
Ти раниш людей
і ллється цукрова вода.
Трохи руда.
І сиплеться біла пудра
на шубку з трофейного хутра.
Коли ти вертаєш на ранок
серце твоє – льодяник.
Тонке та прозоре,
солодке
й спокійне,
як море.
Зрізай на поворотах,
не давай дорогу!
Ти хочеш небагато
(але хочеш давно):
не бачити нічого
кислого й гіркого
крізь медові окуляри і цукрове вікно.
