Я душею вростаю у слово,
У рядки заплітаю журбу…
Україно моя, нова змова!
Знов продовжує ворог стрільбу!
О!яка ж невимовна розпука
Спопеляє серця на жалі.
Тяжкі втрати…ну, що ти за «сука»!
Прешся й далі по нашій землі.
Все агресор безжально шматує…
Ну, не «брат» нам, але ж ти сусід!
Міномет безпричинно лютує…
Озирнись…що лишаєш услід.
Розпочав ти дорогу криваву,
Замасковану в клятій брехні.
Тож зневага людська тобі «славу»
Нагортає землею в вогні.
Ну, яким тебе дивом спинити?
І які вже казати слова?
Україну тобі не зломити!
Українським народом жива!
Я душею вростаю у слово,
Виплітаю рядки із надій…
Мила, рідна земля колискова,
Я схиляюся силі твоїй.
Знаєш, Танічко, я з цією "невимовною розпукою" дожилася до того, що на днях мене втішав 6-річний хлопчик, він допомагав батькові вантажити волонтерську допомогу, а я дивилась на цього "справжнього мужика" і ледь стримувала сльози: зараз міг би з татком ганяти на вілосипеді в весняному парку, а не переживати, чи повернеться він додому живим... і багато ще сумних думок. і цей хлопчик раптом посміхнувся до мене підбадьорливо: "Не переживайте, все буде добре!", і так захотілося повірити, що це Господь промовля вустами немовляти. Молімося і сподіваємось! Христос Воскрес!
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мила Світланко, таки невимовна, бо щодня у Господа захисту прошу для хлопців і миру для всіх, а війна косить найкращих, як же витримати. Що сталося з людьми, для всіх же сонце світить, небо зоріє, а поміж йде знищення.Вже й слів , ні сліз немає, тільки душа кричить. Хочеться Господнього дива, аби прийшло примирення, дякую за розуміння, щиро рада тобі.Сади розцвітають, нехай перемагає весна, добро нам несе. Воістину Воскрес!Молімося...
Ваша робота відзеркалює почуття і настрій усієї України. Змушує ще раз повернутися і переглянути сутність громадянина, патріота і просто людини. І на превиликий жаль, не всі їм відповідають. Та хто зна в чому справжня причина цієї ситуації: адже правда і те, що нам доносять і те, що ми бачимо це різні речі. А правда залишиться за сімома замками ... та і знаття правди ще ніколи не приносило задоволення чи вирішення будь-яких проблем
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00