Вже сонце встає над прозорістю ранку,
Розтоплює сніг по долинах й гаях.
Весна підкрадається ле'гким серпанком,
Навколо усе у пташиних піснях.
Дерева, мов руки, що тягнуться в небо,
Тремтять у бруньках соковиті дива.
Повітря настояне свіжістю степу,
Краса скрізь на дотик, як хвиля жива.
Біжать у струмочках сріблясті зізнання,
Підсніжник цілує младий вітерець.
Весна – це кохання, весна – сподівання,
Весна – це любов нескінченна сердець!
У травах вже скоро роса засміється,
І сонце промінням заграє в саду.
Від дотику то'го душа розів’ється,
Як квітка весняна у ріднім краю.
Розквітнуть в красі і поля, і долини,
Пташині пісні знов наповнять блакить.
Весна – це любов, що горить безупинно…
Весна – насолода й найкраща це мить.
