Хіба ми не пройшли всілякі тернії?
Хто знає, - а що далі нас чекає.
Сидим ось поряд, - і обидва генії,
А цілий світ нічого і не знає.
Ти друже, майстер! Сам того не знаєш!
А що поезія, живопис? Незрівнянно
Душа себе сама відображає,
Життю і Богу, - це її осанна!
І не буває вдячності занадто
За всі надбання долі, навіть втрати,
Що маєш, що залишилось за кадром,
І слава Богу, є про що згадати.
Хай Білий Світ й не зна про нас нічого,
Душі не соромно і перед цілим
Цим Білим Світом, навіть, перед Богом,
Бо справді знає справжню собі ціну.
