Це інша осінь, мокра і понура,
Крізь сітку мряки глипає з-під брів...
Вже поріділи пишні шевелюри
У кленів молодих і яворів.
Обсипалось оздоблене убрання
І пліснява покрила теплу мідь,
Бринить в гаю мелодія прощання
Між голих неприкритих верховіть.
Це інша осінь - зраджена коханка,
Загорнута в пожухлий кашемір...
Минулася жовтнева лихоманка
І золото зотліло, мов папір.
Ах, золото!.. На вигрітій долоні
Тремтить листок - загублене крило...
Які ж оті дерева безборонні
У дні, скупі на сонячне тепло!..
У час, коли важкі кудлаті хмари
Торочаться на во́вняні нитки
І тріскають тендітні капіляри,
Знекровлюючи листя і гілки.
Це інша осінь - тріснута лампада,
Вже майже спорожніла, не жахтить
І проситься в обійми листопада,
Щоб душу відігріти хоч на мить...
Мабуть, таки погода диктує нам настрій. Дякую Вам, Сокольнику! 
Забіжу почитати Ваше, співзвучне. 
