Я і мій синочок
Ми дорослішали вдвох-
Я і мій синочок.
Мій маленький центр землі,
Недоспані ночі.
Вчила я його ходить,
Їсти, говорити.
Він мене учив терпіть,
Віддано любити.
Разом дмухали крізь сльози
На збите колінце.
Разом вранці зустрічали
Сонячні промінця.
Разом у садочок йшли
На роботу, в школу.
Разом плавати учились,
Грати у футбола.
Вихідні, відпустки,
Свято, іменини
Скрізь в дитини була мама.
У мами дитина.
І коли недобрі люди
Донесли дитяті,
Що у нього тільки мама,
А немає тата,
Воно плакало просилось
- Мама, дорогенька,
Хочу бути, як всі діти…
- Почекай, маленький!
Он в Андрія, твого друга,
Тато безробітний.
На весь світ він зло тримає.
Винні жінка й діти.
А в Сергійка сусідського
Татко випиває.
Часто лається на маму,
З хати виганяє.
В нас з тобою тихо, мирно,
Чистенько у хаті.
- Ні, хитає головою,
У нас нема тата.
Поцілунками на щічках
Висушила слізки.
Віднесла малечу в ліжко,
Посиділа трішки.
Тай пірнула у подушку
Біду виливати.
Нема тата у дитини,
А де його взяти?
Скільки крутяться навколо,
Заміж пропонують.
Зізнаються у коханні.
Дитя ігнорують.
Тай в самої у душі
Теж нема спокою.
Серце тягнеться до того,
Що живе з другою.
Цілу ніч себе жаліла.
Поки засіріло.
Піднялася. Посміхнулась.
Сина розбудила.
Все в нас буде. Час злетить,
Як жовтий листочок.
Тай пішли у світ широкий
Я і мій синочок.
Дуже шкода ту другу, котра живе з тим, до якого тягнеться Ваше серце. А ще жалкіше їхніх дітей, за котрих Ви теж у своєму вірші жодним словом не згадали...
Dixi відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цьому віршу багато років. Він для мене як старе фото, чи старовинний друг. Тому краще Вам у ньому не вишукувати докорів. Бо я не буду такою ж лояльною, як в інших творах. А жіночку ту немає чого жаліти, вона щасливо зістарілася з коханим чоловіком, хоча і не змогла йому народити дитинку. А моє кохання не перемогло любові до власної дитини, тому що він не був би для сина гарним батьком, адже я шукала більше батька ніж чоловіка. А якщо Ви без гріха (хоча я вже можу назвати декілька), то киньте в мене камінь
нічого.Все ще попереду. У хорошої мами - самий найчудовіший синочок.Сам Бог додасть останнє.
Dixi відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда Цьому віршику 17 років. Знайшовся і достойний татко і молодша сестричка. З сином пощастило, пишаємося ним. Виріс справжнім. Тепер Бога просимо захистити від війни наших, так важко вирощених синочків.
Невимовно близьке, туш тече...А в мене два таких синочка а серце тягнеться до одного - що живе з другою...
Dixi відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да, Лєночка, таке воно життя! Пам`ятаю Ваше звертання до москаля А щодо жіночої долі... Коли я була готова на все аби змінити своє не дуже легке життя, доля мені послала чоловіка. Я бачила Ваше фото, такі створені для кохання. У Вас все буде, тільки треба бути готовим... на все
Дуже чиста, зворушлива сповідь самовідданої матусі. Так добре змальовано ситуації та емоції, ніби побачила все своїми очима.
Dixi відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Світлано! Все так реально тому, що списано з життя. Роки пройшли і дійсно все у нас є. Зараз лишається молити Бога, щоб війна не забирала наших синочків
Зворушливий вірш і правдивий... Я виросла без тата.
Якщо хочете, прочитайте мою прозу "Вулиця дитинства"...
З повагою
Dixi відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Прочитала Вашу прозу... трішки заздрю, як ви вмієте словами малювати. Мій віршик правдивий, бо це моє життя. Тоді були інші переживання, а зараз...Синок виріс, я йому змогла дати гарного тата, ще й сестричку... А тепер молюся Матінці Божій, щоб оберігала його