Дуже часто хочеться послухати тишу,
таку спокійну й прохолодну,
особливо, коли матерелізуються мрії.
Щоб ніхто не наворочив,
я занурюю їх у воду.
Але вони такі чудові та грайливі!
Винурюють проти моєї волі
і метушать по кімнаті літачками з кольорового паперу.
ще зранку розкидались по ліжку, мов дорогоцінні перли.
Я так не хочу, щоб вони померли із заходом сонця.
Мрії... Саме з них починаються твої можливості,
твої дії.
Я пила радість з його усмішки,
так смачно їла його відвертість.
Щоразу торкалась
душі, коли ми залишались наодинці.
Він завжди був слабкий, попри свою впертість.
Тримав сльози на кінчику мізинця.
Життя збудувало так багато парканів між нами.
Як шкода, що вже не зламати їх бурхливими почуттями.
Ми випадково помилилися тілами.
Пестимо гнів у руках, наче домашню кішку,
але вона будь-якої миті може боляче пошматувати очі сльозами.
Щодня він нишком згадував любов словами,
тими лагідними, якими я його називала в поривах ніжності.
Нажаль так буває, коли у лабіринтах долі
все вирішують наших думок вагомі розбіжності.
Гарний дебют! З ним, гарним 
