Поля тебе зустріли криком "Зрадниця!"
І кожна квітка, кожен колос лютував.
А ти вдаєш, що серце геть не країться,
Сама ж - забула начисто слова.
Зустріла тебе мовчки стара хата
Похилена, й на стрісі - голуби.
Колись тут часто сміх любив лунати,
А зараз - пустка. Кожен день. Завжди.
Могила тебе прибрана зустріла,
І фото ти цілуєш крадькома,
Та пізно вже - людина догоріла,
І плакати й молитися - дарма.
Який же гарний - як живий, казали,
І очі щирі, й брови, мов смола.
Якого біса? Що тебе тримало?
Хіба не соромно? Він - мертвий, ти - жива?
....Вклонись полям. Хресту також вклонися,
За вітром, по дорозі до села.
Пробач мене, запізно вже проститься
Й побачити усе це я прийшла.