А час тече, неначе в горах
бурхлива течія ріки.
Ріка впадає в синє море.
А час? Куди впадаєш ти?
Де віднайти бездонні чаші,
космічну прірву чи зорю,
куди скидаєш долі наші?
Ні, певно в чорную діру
невідворотньо і безжально
крадеш життя, як підлий тать...
Жорстоко це, до сліз печально –
ні дня нам звідти не дістать.
Безмірно щедрий і бездушний,
приносиш щастя і любов,
та невблаганно, незворушно,
що дав, те відбираєш знов.
І нагороду, й Божу кару,
даєш кайдани і вінець,
і день ясний, і чорну хмару,
всьому початок і кінець,
під смертним вироком печатку,
що обірве чиєсь життя...
О час, ти без кінця й початку,
тому не маєш співчуття...
Щиро дякую 
