Це не кіно. Це гинуть люди.
Це – Інститутська. Майже Крути.
Звук пострілів, палання зарев.
Це кров Майдану, не Базару.
Я не вбивав. А нині можу
Пролити кров чорну ворожу.
І все життя каратись мушу
Що не поклав там тіло й душу.
Я там не був. Замало гарту
Нести з щитом криваву варту.
Море людей. В знаменах труни.
Світлини лиць, назавжди юних.
Загусла кров на кожнім кроці.
Пливе кача в чорнім потоці.
З усіх усюд смердить горілим.
Зчорнілий світ не стане білим.
Чорний окрас, жовта відзнака –
Скажений пес, дикий собака.
Та прийде час кожній cволотi
Гойдатися на ешафоті.
Із шоком цим нам далі жити.
Горять свічки. Росяться квіти.
А між зірок в чорній безодні
Бог вкаже шлях Небесній Сотні
