Я весь свій вік горів, не тлів,
Лунає гул сердечних дзвонів,
Лиш сива ніч невтомно стогне,
Штормами тисячі морів,
Я знов тонув в потоці днів,
І в темряві один був зрячий,
Коли фортуна гірко плаче,
Слізьми малює в товщі стін,
Вже юні старістю геть ситі,
Як важко жити нам на світі,
Коли у серці попелить,
Погасне літ маленький вогник,
Та чутно долі тихий поклик,
Ловити всім найдовшу мить.
