Місяць і Липа. На горбочку біля яру, Липа за селом стоїть, Кучерява вся, зелена, Бджоли в ній живуть. Вдень вона стоїть весела, Розважають її всі - Сонце, вітер, голуби, Бджоли й горобці. А вночі вона сумує, Тихо шелестить, І на Місяць золотий, Дивиться щомить. Він її давно чарує - Ніжний і ясний, Тихий, лагідний й здається, Теж чомусь сумний. Вона віти простягає Й Місяцю шумить: «Ти єдиний мій коханий, Ну спустись на мить. Бо до тебе я не можу Віти простягти, Хочу,але вже не можу Більша підрости. За тобою я сумую Вже не один рік, Й кожну ніч дивлюсь на тебе, Не стуливши вік. Хочу бути я твоєю, Із тобою вдвох, Жити в радостях і в горі Тільки,тільки вдвох». Ввечері, як сонце зайде, Місяць устає, І чарівним своїм сяйвом Липу обіллє. Він щоніч їй тихо каже: «Липо чарівна, Я без тебе тут сумую, Ти там теж одна. Мені боляче без тебе Тут самому жити, Й бачити тебе здалека Й то,як тільки ніч. Ні торкнутися до тебе, Ні поцілувати, І невже усе життя, Буду так страждати. Ти повір чарівна Липо Я шкодую вже, Що щоночі я на небі освітляю все. Я з тобою бути хочу, Кожну,кожну мить, Радості з тобою й горе, Хочу я ділити». Подивіться ви на місяць, Диво чарівний, Й здогадайтеся - чому це Він такий сумний. Інколи зникає з неба, Бо страждає він, Й знов з’являється на небі, Все ж такий сумний.
ID:
448004
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.09.2013 21:04:36
© дата внесення змiн: 08.09.2013 21:04:36
автор: мисливець
Вкажіть причину вашої скарги
|
