Збігає час. Немає вороття.
Із кожним днем ятриться біль розлуки.
Все, що залишилося - спогади.
Життя
Притрушує мінором денні звуки.
Немов цебром холодної води,
На розпашілу голову репіжить,
У час, як сонця золоті сліди,
Дають початку ночі силу свіжу.
У тиші павутиною нудьга
Сплітає вечір сутінками міста,
І в'яже душу гнітом ланцюга,
І сил нема боротися.
Огниста
Вечірня вулиця виманює в юрбу.
Іти крізь натовп - звична терапія.
Знеболення душі.
Свою журбу
Сховати там - дорогоцінна мрія.
А потім повертатися назад,
В кімнату, де скімливо так і тоскно.
Нести свій хрест, коли й гірка сльоза
Пектиме, як гаряча крапля воску.
15.03.2013р.
Для ілюстрації використано картину
художника Сідорова С.Н. "Вечір у місті"
http://www.liveinternet.ru/journalshowcomments.
php?journalid=3090603&jpostid=107446259
З душевним трепетом спостерігаю, як з кожним віршем ти піднімаєшся все вище й вище. Твоя поезія набуває досконалості.
Ця схожа на плетіння прохолодної мереживної решітки - заспокійлива. І сумна.
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Алло, на доброму слові.
Нещодавно В. Захар'єв подарував мені свою книгу оповідань "Досьє Донжуана"
Цей вірш - відгук на прочитану книгу.
З глибини душі так рветься наболіле... Так, самотність, здебільшого, у сірих тонах, Наталю. Вашій ЛГ нехай веселкою щастя усміхнеться... Вірш прекрасний
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00