Дощ схаменувся пізно. Нежива
Землі душа, лежачої навколо.
Не проросте ніколи вже трава.
І непокошене,дитяче поле...
Дощ ворушився, вирішив, мабуть,
Все повернути, як було раніше.
Збираюся у дальню-дальню путь -
Тебе нема, то буде там тепліше...
Ти - дощ отой, вбиваючий мене.
А я - земля, радіюча й красива.
Замінить блискавка тепло земне,
Та подумки зі мною будеш в жнива...
