Болить моє тіло, болить душа,
В самотині догорає життя...
А колись...В очах сонце світилось
І серце , аж в три октави билось.
Сміялись щастям вуста сп’яніло,
В пристрасті сплітались тіла сміло,
Планета нам ця, була замала,
Бо Земля... Від кохання дрижала.
Заздрість ворожа на нас позіха,
Втікали ми подалі від гріха...
Доля ставила пастки й топтала,
Зашморг на палкУ любов сплітала.
Боротьба була мстива й кривава,
Ти не витримав й зрікся кохання...
Посеред шляху життя –я одна,
Котиться сльоза солона й сумна.
Хрест несу, самотину ковтаю,
Чатує за рогом вже кульгава...
Що ж з нашими почуттями сталось?
Мабуть передчасно щось зламалось...
Зринають молитви до ефіра,
Бо живе в моєму серці Віра,
Надія й Любов несамовита,
Творцем Всесвіту вона сповита.
