Просто з’явившись десь поблизу, сказавши радісно «привіт»…
Ось він, переді мною – говорить, що вік не має значення для того, аби вийшла гарна розмова. Головне, щоб розум був. І я з ним погоджуюсь. Стільки в житті доводилося спілкуватися з людьми похилого віку, а в голові лише думки про те, що колись вони були такі ж, як я, а мене, в свою чергу, чекає чимось подібне на їхнє життя. Мені 19, моєму співрозмовнику - 74.
- Я би міг багато чого розповісти…
І розказує багато. Що спільно для людей, яким під 70 і більше – вони завжди говорять про себе: розповідають історії з життя, де працювали, де навчались, як змінювали роботи, мали якісь переконання, чого прагнули, стількох людей знали і як багато мали/мають друзів. І в останньому, однозначно, обманюють – були б у них друзі, мені цього всього не розказували б.
У Анатолія Ілліча була дружина, з якою він прожив 30 років. У них не було дітей. Дружина хворіла. Вона померла… Та він все одно про неї розказує, хоча вже якось так віддалено, неначе про давню знайому.
Він і сам хворів. Та все витримав і ось, тепер, сидить переді мною зі щирою усмішкою...
Кожна людина легенда. Добра людина – це ціла історія, всесвіт, це море слів і емоцій, які були у її житті. Погана ж не має нічого цього. І нехай для кожного поняття поганий різне. Нехай. Це не суттєво, але це відчувається.
Приємно спілкуватися з тим, хто приємний. А ще відкритий і водночас не нав’язливий. Цю рису важко вберегти після 60, думаю… Мабуть потім стає жаль кількості своїх спогадів, їх стає важко носити за собою, вони стають важкими на підйом і хочеться поділитися. З кимось. Не на лавці з «товаришами по нещастю», а з молодими. Їм, давно-давно дорослим, так хочеться вірити, що нам цікаво. І це мусить бути цікавим, це чиєсь життя.
Маємо вчитися слухати одине одного, цікавитися не лише своїм життям. А от любити людей зовсім не обов’язково. Всі вони зливаються весь час у масу, всі вони об’єднані подібною метою, бажаннями, потребами. Треба вміти вихопити із цього строкатого натовпу саме ту людину, яка близька по духу, з якою не мовчати хочеться, а говорити про щось весь час, ділитися тим, що радує, що болить. Яка піднімає тобі настрій, навіть нічого при цьому не зробивши, просто з’явившись десь поблизу, сказавши радісно «привіт»…
Привіт
Насправді сподобалось. Я би міг багато чого написати з приводу таких розмов. Чому старі люди люблять поговорити, чому саме їм цікаво розмовляти з молодими. Та це не важливо. Важливо, що вам цікаво, ні, вірніше приємно їх слухати. Бо це прояв доброти вашої душі, вашої поваги і любові. Саме томустарому було цікаво з вами розмовляти,бо він хотів відчувати доброту, повагу і любов.
natali07 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую дуже за ваш відгук! Насправді, не кожна молода людина усвідомлює всю цінність спілкування з такими людьми, людьми поважними і мудрими. Добре, що ми це розуміємо
